Бувають моменти, коли тебе переповнює неочікуване і незаслужене відчуття щастя і довершеності світу, а ніяких видимих причин тому нібито і немає. І з дружиною може ти посварився, і зарплату вчасно не дали, і в країні самі знаєте що коїться - а ні, внутрішній гномик щастя танцює свої радісні танці десь всередині тебе, і плювати він хотів на усілякі зовнішні обставини. Це одне з тих маленьких див, яке не дає нам загнутись у цьому негостинному світі іпотечних кредитів і інших печалей.

 Для мене Кіровоград завжди буде містом, у якому водопровідна вода тече вулицями, а не трубами. Багато років кіровоградці жили за стохастичним, тобто - як карта в директора водоканалу ляже, графіком подання холодної води в багаті килимами і кришталем квартири. Про гарячу вже і згадувати якось незручно. Неодмінний атрибут кожної кіровоградської квартири 90-х - діжки, бідони, баняки, тазики, каструлі, різноманітні пляшки та інші ємності з водою. В той же час вода в місті завжди була - вона текла в основному з під асфальту, а не з кранів багатостраждальних моїх земляків.

 В основному це були витоки води з старих, як гріх першої кіровоградської комсомолки, дірявих труб водогону. Але крім струмочків, а іноді - і фонтанів техногенного походження, по роздовбаним кіровоградським дорогам, а також під ними, течуть справжні ріки.

 В центрі міста, на площі Богдана Хмельницького, навіть у спекотний день можуть з`явитись калюжі - це пробиваються джерельця, які напували колись нашу головну річку, Інгул. Свого часу русло річки вирішили виправити. Річка від цього захиріла, а джерельця почали затоплювати підвали будинків і навіть дороги. 

А от у веселому районі Чечора ви можете побачити, як прямо посеред проїжджої частини дороги течуть потічки. Це справжнісінькі притоки Інгула, які з давніх-давен намагаються не помічати чиновники виконавчої влади. Неслухняні річечки в свою чергу вперто не помічають доріг.

 Інші річки, значно більші і повноводніші, течуть під землею, вони заховані у труби і незаслужено забуті кіровоградцями. Під тією самою Чечорою тече, наприклад, досить велика річка Чечора, є в нас підземні  Злодійка і Мамайка, а от Мотузянку ще кілька років кожен міг побачити на власні очі на будівельному майданчику нової бібліотеки нашого педуніверситету. Зодчі цього еклектичного зіккурату не знали, що прямо під старим корпусом університету і далі на південь тече у цегляній трубі забута всіма, але жвава річечка. Коли будівельники спорудили тимчасову дерев`яну сантехнічну споруду, вона опинилася якраз над повноводним потоком невідомого прорабу походження. Так що доволі пристойний вийшов ватерклозет на радість каменярам, мулярам і простим перехожим.

 Про сам Інгул ще у ІХ столітті згадував візантійській історик Костянтин Порфирородний. Тільки називав він його Хінгулом. Кожен кіровоградець твердо впевнений, що ця благородна річечка, глибиною у центрі приблизно горобцю по коліна, колись була судноплавною. І саме в центрі міста за невідомих обставин нібито затонула турецька галера, повна золота і іншого стамбульського краму. Кажуть, що жителі приватних будинків на набережній досі ще шукають той скарб серед пластикових пляшок, якими всіяне русло і береги Інгула-Хінгула.

 А з гарячою водою у нас не склалося категорично. Як мінімум десять важких замурзаних років ми гріли водичку, що вдавалося націдити з кранів, які хрипіли і плювалися іржою, на плитах і таганках приватизованих квартир і літніх кухнях приватного сектора.

 Але завжди знаходились вищі сили, які приходили, наче Чіп і Дейл, або скоріше - Мойдодир, на допомогу спраглим до дотримання особистої гігієни кіровоградцям. Зрозуміло, що сили ці були аж ніяк не комунальні - залишимо це хворобливій уяві фантастів та інших белетристів. Сили ці були реальніші і головне - дієві, тобто - магічні.

 От, наприклад, сусідка мого друга Федора, Біла Відьма шостого дану Ельвіра, яка проводила спіритичні сеанси і читала лекції для вдячних учнів у одній з перших приватних саун міста. Чи то для обрядів ініціації була потрібна саме сауна, чи скоріше за все її надавав для проведення обрядів якійсь невідомий нам, але явно той, що прагнув сакральних знань і таїнств, спонсор - тут я не в курсі подій, брехати вам не буду. Ви ж знаєте, які ці адепти монохромних магій втаємничені!

Пригадую, як один знайомий агітував під езотеричний шумок нас ходити на сеанси до Білої Відьми з ціллю просто помитись - пророчиця і провидиця шостого дану видала йому пачку запрошень - презентаційних сертифікатів на одноразове відвідування містерій, як ніколи актуальних для некупаних замурзаних кіровоградців.

 Такі моменти, коли в скрутні часи вищі, небесніші, незрівнянно кращі за нас сили надсилають нам промінчик надії і допомоги, наділяють мене впевненістю, а також зціляють від усілякої мізантропії. Бо я знаю, що в найкритичніший для кіровоградців момент завжди прийде допомога. А що чи хто буде інструментом всевишнього - то не наша екзампейська справа. Шостий дан - то й шостий дан.